Пан Хакатон. Cергій Мокряков

Сергій Мокряков – людина-online. Це визначення цілком пасує Сергію не лише тому, що він є одним з лідерів думок криворізького сегменту Facebook. Не тому, що саме він першим створив активну онлайн-спільноту для криворіжців із гучним закликом «Спитай владу». І навіть не тому, що він – серед малочисельних у цьому місті користувачів персонального комп’ютеру iMac 27’’, який став нагородою за його перемогу у всеукраїнському конкурсі найкращих технологічних рішень і digital-проектів. Сергій Мокряков управляє складнопідрядним організмом автоматизованих систем Південного гірничозбагачувального комбінату. Швидкість та глибинність мислення цієї людини направду дещо схожа з гуглом, з якісно побудованою системою зворотнього зв’язку, якщо хтось поруч просить про допомогу. Чуйність та емоційний інтелект працюють без збоїв.

…Розмова з Сергієм Мокряковим може розпочатися з будь-якого неочікуваного тематичного повороту. Саме тому я майже не готуюсь до цього інтерв’ю, відчуваючи, що здивувань не уникнути. Це цілком можуть бути візерунки інженерії, математика мікросвіту, або життєва філософія, що вкладається в три простих слова: справедливість – мудрість – помірність. Ми трохи застряємо в дискусії щодо поєднання цих трьох понять, які, на щастя, навряд чи коли перетворяться на передвиборчі гасла. Одночасно в цій бесіді Сергій доречно цитує гострі тексти рок-музикантів та вкотре терпляче викладає засади нової виборчої системи в Україні. Сергій Мокряков, IT-фахівець, один із засновників ГО «Об’єднання відповідальних громадян» в Кривому Розі, член політичної партії Сила Людей.

– Сергію, давайте розпочнемо з короткого плану дій в рамках нової виборчої системи. Впевнена, що навіть за лічені дні до місцевих виборів не кожен у Кривому Розі може хизуватись, що точно розуміє нові принципи місцевих виборів.
Уявляємо, що перед нами виборчий бюлетень. Голосуємо за партію, не за певну особистість, правильно?

– Так, мажоритарна система нарешті пішла в минуле. У бюлетені поруч з назвою партії на кожному окрузі будуть зазначені прізвища різних кандидатів. Але рядок з назвою партії у бюлетені все одно буде поруч із прізвищем загальноміського фронтмену тієї чи іншої політсили. Згідно закону висувається перша особа списку, що є першим номером серед кандидатів. Після виборів перший номер автоматично проходить у раду за умови, що партія долає 5%-ий бар’єр по місту. Після того вже рейтинг по округах визначає, хто проходить у раду разом із фронтменом партії.

– Скільки ще кандидатів можуть пройти з першим номером за результатами рейтингу?

– Загальна кількість депутатів визначається кількістю виборців на територіальній одиниці. Для Кривого Рогу це понад 500 тисяч виборців, відповідно, згідно закону, наша міськрада складається з 64 депутатів. 5% від кількості з 64 депутатів Кривого Рогу – це 3 депутати. При такому показнику у раду пройдуть фронтмен і два найрейтинговіших кандидата з округів. Рейтинг рахується у відсотках, тому від кількості виборців не залежить.

– Припустимо, є 5 кандидатів від однієї партії у місті. Кожного з них розподілено на 5 окремих округів. Якщо партія набирає щонайменше 5% голосів, проходить фронтмен. Що далі?

– Далі дивимось, скільки відсотків набрав кожен з цих п’яти кандидтів. Два лідера проходять разом із фронтменом, троє – радіють за колег. (посміхається)

– Ви вирішили йти до місцевої влади, балотуючись в депутати від нової політичної партії Сила Людей, що зареєстрована лише рік тому, але про яку говорять все активніше і в Кривому Розі і на загальнодержавному рівні. Які нові підходи ви з командою готові запровадити в міськраді?

– Ми від початку намагаємося демонструвати ті принципи, з якими йдемо у раду. Це відкритість і прямий контакт. Саме так проходить спілкування кандидатів від Сили Людей із виборцями – просто на міських вулицях, без найнятих байдужих агітаторів, «посередників» у вигляді білбордів, картинки на ТБ, радіоголосів та непотрібних газет. До речі, люди часто питають у нас про ці агітгазетки, але не для читання, а для побутових потреб. Це лише зайвий раз переконує в непотрібності цього марнотратства.

Ми не промовляємо нереальних лозунгів про «почую кожного» та інші речі, які неможливо виконати миттєво. Проте шляхом побудови громадських інституцій, таких як ОСББ, громадські об’єднання, навіть батьківські комітети в школах, можна побудувати систему донесення потреб громади та максимальної їх реалізації. Проте зміни швидкими не будуть – ми спостерігаємо це на рівні країни, те саме у міськрадах. Впровадження того ж електронного документообігу в міськвиконкомі реально потребує не менше року роботи. Але ми готові це нарешті впроваджувати в міськраді, адже я особисто давно не розумію, що такого один відділ пише до іншого в своїх службових листах, про що не може знати громадськість! (посміхається іронічно) Звісно є певна модель управління конфіденційною інформацією, але час налаштовувати роботу за сучасними принципами, коли влада є зручним прозорим сервісом для громадян. Зміни не можуть трапитися миттєво, але позитивна динаміка буде відчутна, я впевнений.

– В чому ви бачите ключеві показники ефективності (KPIs) в роботі місцевої влади?

– Важко давати конкретні обіцянки, втілені в цифрові показники, ще не маючи точного розуміння про свої можливості в раді. Багато залежатиме від того, скільки нас, демократичних сил, опиниться в раді після виборів. Але якщо говорити про реальні показники ефективності, можу згадати про результат впровадження відкритих електронних торгів для «допорогових» закупівель включно. Система прозорих електронних закупівель ProZorro дозволяє уникнути корупції в державних закупівлях. Кожен може зайти на сайт http://prozorro.org/ і подивитися, яка установа та за якою ціною придбала товари чи послуги. Досвід сусідніх міст та областей свідчить про економію бюджетних коштів до 20 %. Звісно, все буде складніше… І цифра 20 % теж є піковою, на окремих групах товарів, скоріше за все. Але я переконаний, що можна впевнено розраховувати на загальний результат не менше 10 % економії бюджетних коштів. А це майже 300 млн. в обсягах міського бюджету.

– Ви – член політичної партії Сила Людей з грудня 2014 року. Чому обрали для себе саме цю партію?

– Мені подобається зрозумілість механізмів розбудови цієї партії та свобода на місцях, яку ми маємо. Це полілідерна партія. Ми не залежимо від вказівки «згори» або грошей олігархів, а вирішуємо всі питання колегіально, швидко та самостійно. Статут партії захищає від зловживань. Наприклад, голова політради Сили Людей переобирається щороку і може бути переобраним лише один раз. Якщо так сталося, що людина все ж таки 2 роки поспіль працювала на посаді голови політради, то надалі вона втрачає право займати будь-які керівні позиції в партії взагалі. Тобто можна залишатися рядовим членом партії, але в майбутньому більше не мати права обійняти керівні партійні посади.

– Ви – серед засновників ГО «Об’єдання Відповідальних Громадян» Кривого Рогу. Розкажіть, як все починалось?

– В Кривому Розі гостро відчувалася необхідність побудови платформи для розвитку міста. В січні 2014 року відбулася перша зустріч громадських діячів і активістів, які добре знали один одного по справах та вдалих міських проектах. Зібралися однодумці, які були готові брати на себе більшу відповідальність за подальші перспективи цього міста. Тоді ці декілька людей зібралися ще й на «майданній хвилі», кожен з нас волів, щоб цей поштовх до практичних змін, цей імпульс пішов у конструктив. Так птахи у зграї набувають властивостей, недоступних окремим особинам. Птахи у зграї мають можливості навігації, наодинці – ні. Тобто зграя утворює інформаційну структуру з іншими, збагаченими властивостями…

Поступово до Об’єдання Відповідальних Громадян приєдналися і ті люди, що самотужки побудували власний бізнес за чесними правилами гри. Це саме ті підприємці, які здатні поєднувати і розвиток власного бізнесу, і соціальну відповідальність, і громадську діяльність, і волонтерську допомогу.

Так, тепер наша команда йде у місцеву владу як політична партія Сила Людей, тому що законодавство України не дозволяє представникам громадських організацій працювати в якості депутатів місцевих рад. Я не вважаю, що це правильно, адже досвід сусідньої Польщі свідчить про те, що можна висуватися в депутати місцевих рад і від ГО та цілком результативно працювати за своїм профільним напрямком. Ми скрізь наголошуємо, що муніципальне управління – це не політика. Це певне продовження звичної для нас волонтерської діяльності, адже депутати місцевих рад навіть не отримують зарплатні за свою роботу. Сила Людей Кривого Рогу об’єднала особистостей, за кожним з яких – серйозний доробок конструктивних дій, управлінських рішень і результатів, яких ми досягли раніше, не будучи при владі. Сила Людей Кривого Рогу, власне, виросла з громадянського суспільства. Представники 17 громадських організацій міста увійшли до виборчих списків партії.

– Минуло майже два роки від, вірогідно, найбільшого потрясіння в історії сучасної України – Майдана. Якою для вас була та зима?..

– Для мене Майдан розпочався восени 2013 року. 21 листопада, ближче до вечора, стало зрозуміло що Янукович одноосібно ухвалив у Вільнюсі неочікуване рішення, яке змінювало усю подальшу перспективу України. Вже того ж вечора разом з Олею Гончар ми були на криворізькому Майдані. Скоріш за все, ми вийшли одразу після відомого допису у Facebook Мустафи Найєма, але навіть чаю та зонтиків узяти з собою не встигли. (посміхається, занурюючись у спогади) Проте скинулися на пальне, і вже втрьох, з Володимиром Гончаром, були у Києві на Народному Віче за пару днів.

Пам’ятаю перше сильне враження від Києва часів Майдану. На станції метро «Площа Льва Толстого» виходило дуже багато людей, вони щільним натовпом йшли до ескалатору. Ми також рухалися до виходу, не розуміючи, що нас чекає попереду на площі, і чи назбирається хоча б трошки людей… Але раптом хтось в натовпі гучно крикнув «Слава Україні». І всі як один вибухнули у відповідь «Героям Слава». …В мене і зараз мурахи, коли згадую цю енергію в просторі. Я тоді усвідомив, що ми всі йдемо в одне і те саме місце, з однією метою. Це було потужне відчуття, те раптове розуміння, що нас багато. Готових стояти за свій вибір, за те, що ніхто одноосібно не має права вирішувати долі мільйонів людей… Прагнення справедливості – це саме те, що виводило людей на площі всіх років і всіх рівнів.

Далі ми вже йшли Хрещатиком, заповнюючи його увесь, переможно кидаючи погляди на ментів, які перелякано притислись до стін будинків. Вони точно не очікували такої кількості людей. Тоді вже здавалося, що перемога – ось вона. Саме заради неї багато з нас приїхало до столиці з інших міст України. Ми ще не знали а ні про побитих студентів, а ні про сотні і тисячі смертей попереду… Це була тільки неділя 24 листопада 2013 року.

– Як вважаєте, добро перемагає зло?

– Тому важливо створювати позитивну мікрофлору для добра: як у власних думках, так і в душі.

– Ноосфера за Вернадським – це такий загальний інформаційний простір, який утворюється думками всіх людей. Мозок випромінює, його клітини працюють шляхом обміну електричними імпульсами. Тож запросто може існувати такий собі Wi-Fi між усіма нами, який можна налаштовувати. В цій інформаційній «хмарі» зберігається окрема інформаційна структура – наша душа. Мозок – носій і обробник інформації. Душа – інформація.

– Я починаю розуміти, які книги ви читали в підлітковому віці. А чим займалися в дитинстві?

– Малим мріяв про залізну дорогу і програмовану самохідну іграшку-всюдихід за назвою «Луноход». Мрії здійснилися. Проте батарейки до «Луноходу» були дорогі, і одного разу ми з друзями вирішили надати йому енергії від зовнішнього джерела живлення – приблизно в півтори рази більше потрібного, як виявилося. Він набув шаленої швидкості та здатності долати перешкоди, то було весело. В решті решт спалили йому двигуни, після чого ще пару разів власноруч успішно відновили робота. Далі ми постійно з друзями шукали якість технічні схеми, необхідні деталі, конструювали свої дива техніки.

У мене був котушечний магнітофон «Комета-212-1-стерео», а пізніше перший радянський двокасетник «Нота 220». Звісно, вони іноді псувались, я їх із зацікавленістю лагодив сам, ще й додавав нового функціоналу. Не те, щоб мої магнітофони дуже цього дуже потребували – всіх тих нових електронних індикаторів або циклічного відтворення з автоматичною перемоткою… Але я цього потребував. (посміхається хитро)

– Коли у вас з’явився перший комп’ютер?

– В 1992 році. Я зібрав його сам. Взагалі, компи мене спочатку не цікавили. Ймовірно тому, що свого часу я погано розумів, навіщо вони взагалі потрібні людству. Інформації про комп’ютери було обмаль, а доступу до них взагалі не передбачалося. Проте захопленість радіоелектронікою призвела до того, що я погодився на пропозицію товариша все ж таки спробувати зібрати той комп самотужки. Ми з другом здійснювали це паралельно, окремо один від одного. Мене більше цікавив безпосередньо процес створення пристрою нового рівня складності. Але зрештою я став власником персонального комп’ютеру, який був клоном розробки англійського інженера 1982 року, адаптованим під радянську елементну базу. В оригіналі він називався ZX-Spectrum, мій клон мав скромну назву «Ленінград-2». В результаті на цьому побутовому пристрої для розваг було реалізовано дипломний проект у вигляді лабораторного стенду для аналізу показників двигунів постійного струму в автоматичному режимі. Реально працюючий.

– Тобто ви просто вдома скопіювали розробку англійського інженера?

– Ні, копіювали невідомі мені розумні дядьки, мабуть, в тому самому Ленінграді. Переробляли схему під радянські чіпи, що були доступні в країні. Потім ці схеми у вигляді паперового аркушу формату А3, виготовленому на якомусь дивному копіювальному пристрої, продавали на ринку. В журналах чи книжках їх не можна було знайти, тільки на таких роздрукованих аркушах. Відповідно до схеми треба було придбати всі необхідні деталі та зібрати їх до купи. В магазинах чомусь це не продавалося, у продажу здебільшого були нікому не потрібні радіодеталі, які взагалі невідомо де використовувались. Тому, знов таки, щось корисне можна було відшукати або на ринках або в магазинах на кшталт «Юний технік» у вигляді якогось буваного у вжитку розібраного радіо непотребу. Тож ми брали за основу існуючу розробку та модифікували під наші радіоелементи, щоб на виході отримати той самий функціонал.

– Взагалі яка швидкість вашого життя?

– Моє життя не є швидким. Я не люблю критичну швидкість, і мабуть, саме тому залишаюсь тут, в Кривому Розі. Якщо я вже тут народився, то вважаю, що потрібен саме в цьому місті. Мені ніколи не хотілося поїхати звідси – а ні в столицю, а ні, тим більш, за кордон. Коли я спостерігав, як люди починають збирати речі, емігрують кудись, жодним чином не міг уявити себе в цій ролі. Тому що у мене одразу вся сутність опиралася, чіплялася за все це коріння. Певний час навіть думав, що це, можливо, я якийсь закостенілий, не здатний до змін. Але тепер впевнений, що не дарма залишився, адже зміни розпочалися тут і зараз.

– Що б ви хотіли змінити в собі?

– Можливо, я хотів би більш швидко ухвалювати рішення загалом. Мені здається, що я часто довго балансую, зважуючи Pro et Contra.

– Як відпочиваєте?

– Спокійно. Але в той же час мені подобається рух, подобається бути за кермом власного авто. Хотілося б подорожувати більше… Але для того, щоб раптово зібратися та вирушити кудись в далеку подорож, зазвичай треба швидко ухвалити рішення. (сміється) Хоча я дуже люблю гуляти пішки вулицями міста. Перебуваючи у русі, мені зручніше думати.

– Розкажіть про вашу родину. У вас два сина: про що говорите зі старшим, в які ігри граєтесь з меншим?

– У Макара, меншого, дійсно цікаві ігри, які він самостійно вигадує. Кличу його пограти в шахи. І раптом маю на шаховій дошці абсолютно новий формат гри, де він призначає фігурам якісь нові функції, мені навіть не завжди зрозуміла та логіка. В нього це відбувається в певній проекції з комп’ютерними іграми, відбувається перенос на реальні речі. За цими фантазіями цікаво спостерігати. Старший, Ілля, більше цікавиться гуманітарною сферою. Він відвідує театральну студію, цікавиться музикою, грає на гітарі. З моєю дружиною Світланою ми разом вже 20 років. Вона у мене справжній молодець. Ми зустрілися з нею в КТУ, навчалися в одній групі. Але та спеціальність була їй зовсім не до душі, тому пізніше вона знайшла себе у «лікуванні душ» інших людей. Вона психолог за другою вищою освітою. Дуже вдало працює в цій сфері.

– Інтуїція дружини та її розуміння людської душі, певно, сповнює гармонією і внутрішнім спокоєм і вас особисто?

– Так, нам дуже добре і комфортно разом. Проте відомий факт, що психологи не працюють професійно з близькими людьми. Тому між нами це відбувається абсолютно природньо.

– Повертаючись до ваших професійних навичок, як математика, програміста, експериментатора – чи ви можете бачити увесь цей світ за формулами?

– Щоб побачити світ за формулами, треба його поділити на процеси. І після того вже описати. Так, скажімо, електротехніка, механіка і вища математика – це майже одне й те саме. Тобто електротехніка та механіка є практичним втіленням математики. Коли ти починаєш цим займатися, то розумієш, навіщо тобі всі ці потрійні інтеграли та ряди Фур’є. Є люди, яким математика цікава сама по собі як виокремлена абстракція. Але мені цікавіше математика в практичному розумінні.

– І ще здивуйте мене на останок. Скажіть швидко цитату з якоїсь пісні, яка першою спливе на думку!

– «Я пам’ятаю час коли лиш починався світ… Хто міг той підіймався та ішов…». Все буде добре. Посміхайся, Кривий Ріг!..

• Мокряков Сергій Олександрович
• Народився в Кривому Розі в 1973 р.
• Знак Зодіаку – Рак.
• Освіта – Криворізький технічний університет, інженер-електрик. Спеціальність – «електропривод і автоматизація промислових та технологічних комплексів гірничих робіт».
• Родина – дружина Світлана, сини Ілля (16 років) і Макар (8 років).
• Музика – «Кино», «Наутилус помпилиус», «Океан Ельзи»
• Література – «12 стільців та золоте теля», Ілля Ільф, Євген Петров, Станіслав Лем «Соляріс», «Зоряні щоденники Йона Тихого». Айзек Азімов «Заснування і Земля». Рей Бредбері «Марсіанські хроніки»
• Операційні системи – Windows, Linux

Катарина МАКОВІЙ