26–28 червня в Кривому Розі пройшли засідання робочих груп, де проговорювали експертні напрацювання, сформовані під час зустрічей у Києві. 26 червня в конференц-залі ОВГ відбулися презентація досліджень і лекція на тему «Сексуальна освіта — базовий крок до демократизації українського суспільства». Організувала захід Рада Жіночих Ініціатив разом з експертами за підтримки Шведського Ліберального Центру (СІЛК). Мета дискусій, які відбуваються в різних містах України, — розробити програму із сексуальної освіти, бачення того, як саме вона буде інтегрована в шкільні програми.
Що таке сексуальна просвіта? Чому вона потрібна в школах України? Як її впроваджувати? У якому стані вона зараз перебуває? Що насправді включає в себе поняття сексуальності? Які міфи про стосунки існують ще й досі? На ці й інші запитання разом шукали відповіді голова Ради Жіночих Ініціатив Ольга Неманежина, експерти і члени робочої групи команди Кривого Рогу та письменниця, психологиня-сексологиня, співзасновниця Creative Women Spacе Дар’я Непочатова.
Були присутні вчителі, соціальні педагоги, директори шкіл і їх заступники, батьки й активні громадяни міста. Участь у дискусії узяли голова Дніпропетровської організації РЖІ Ірина Голоднова, членкині РЖІ Олена Добривечір. Модерувала захід лідерка РЖІ Світлана Сова.
«Сексуальна освіта дуже часто навіть у дорослих людей асоціюється з сексом як фізичним актом. Насправді це не так. Сексуальна освіта складається з багатьох чинників. Це і про здоров’я та добробут, і про гідність, і про вміння будувати соціальні й сексуальні стосунки, уміння приймати рішення та розуміти їх вплив на благополуччя інших, це також про спроможність захистити власні права упродовж життя. Ми вчимося захищати свої кордони, ставитися правильно до себе, вчимося гігієни, догляду за собою, правильно виявляти турботу, дружбу, симпатію, бути толерантними до різних людей, запроваджувати інклюзивний підхід», — пояснює Ольга Неманежина.
До речі, важлива тема приватності та недоторканності взагалі не розкривається в шкільних програмах України.
Часто неправильно й однозначно розуміють поняття сексуальності. Дар’я Непочатова зазначила: «Це така вітальність, прояв себе в зовнішньому світі. Якщо людина не в контакті зі своєю сексуальністю, лібідінальною енергією життя, то вона може почуватися дуже дискомфортно, навіть якщо досягла великих успіхів, побудувала родину, кар’єру, народила дітей. Якщо людина заблокувала свою сексуальність і не реалізувала свій сексуальний потенціал, вона буде почуватися глибоко нещасливою».
Під час розмови з’ясувалося, що у Швеції відсутній окремий предмет із сексуальної освіти, проте ця тема так чи інакше впроваджена в різних предметах, і є точне розуміння, як вона буде викладатися. Також існують фінансовані місцевими бюджетами громадські організації, які займаються сексуальною освітою в містах. Спеціально навчені люди ходять по школах і з урахуванням вікових особливостей дітей чітко подають розроблену міністерством освіти інформацію.
Певна частина присутніх педагогів схиляються до того, що шведська модель просвіти в наших реаліях незастосовна — має бути окремий предмет із сексосвіти. Інші вважають, що треба доповнити вже наявні предмети, такі як біологія, охорона здоров’я, громадянська освіта, додатковими темами, задіяти до сексуальної просвіти шкільних психологів.
Підприємниця Нуне Волкова висловила думку про те, що впровадити предмет одразу нереально, виходом із ситуації є створення організацій, які будуть читати виїзні лекції по всіх школах: «У нас у школі були великі прогалини в сексуальній освіті, вдома ця тема взагалі була табуйована, і в мене було велике питання, як своїм майбутнім дітям це викласти, у якому віці. Багато психологів рекомендують називати речі своїми іменами. Знову ж таки, з якого віку це робити? Я б дуже хотіла популяризувати цей момент, щоб у школі не на перерві це обговорювалося, а на визначених годинах, де спеціалісти могли б донести інформацію дітям максимально грамотно».
Комплексна сексуальна освіта має бути спрямована на те, щоб дитина вчасно отримала необхідні їй знання. Для цього потрібно підготувати батьків, організовувати семінари й лекції, розробити літературу. Але важливо, щоб усі зміни відбувалися разом з Міністерством освіти України.